Зустрів її з позара́нку
Між карпатських полонин
Де тумани сплять в цари́нках,
Де спинився часу плин
Її очі – синь небесна,
Безконечна голубінь
Два бездоннії озерця,
У яких небесна тінь
Виростала між смерічок,
Тож струнка, немов вони
Чорні брови, біле личко –
Слід берізок красоти
Її мова – дзвін струмочків,
Що біжать з гірських вершин
Мов стежини – стан дівочий
В’ється в росах полонин…
Ми прощались з позаранку,
Миготіла ще зоря…
Заховалась за фіранку
Та небесна синява́…
10.01.2024