Його зустрів я у Надвірній

Його зустрів я у Надвірній –
На автостанції стояв
В руці диміла сигарета,
Він на автобус свій чекав

Мене побачив – Слава Йсусу,
Куди дорога – запитав
Подав мені він свою руку,
Своє ім’я мені назвав

Батьки Олексою назвали
Їм Довбуш до душі припав
Вони у горах виростали…
І я йому ім’я сказав

Він подивився мені в очі –
Простий і щирий погляд мав
Сказав, зніяковівши трохи –
Волотька, може по сто грам???

Нам на автобус ще чекати,
А тут ще й дощ заморосив…
Сиділи ми в колибі – хаті,
Олекса долю говорив…

Уже від’їхав бус останній,
Вже тричі було по сто грам
На горизонті місяць ранній
Ще щось розказував зіркам…

Ми аж під ранок розійшлися –
У гори він, я в Станіслав
Назавжди в пам’яті лишився
Олекса – гуцул із Ослав

Цікавий й щирий співрозмовник,
Він фальші ще в житті не знав
В ту ніч мені про долю свою
І все про гори розказав

Його божественну говірку
Я пам’ятатиму завжди
Повік Карпатам вдячний буду
Що нам гуцулів вберегли…

                                    07.11.2021