Якось давно у сірості туману

Якось давно у сірості туману
Тебе зустрів у гомоні доріг
Таку звабливу, бажану, кохану…,
Але тебе тоді я не вберіг

Думки губилися від щирої любові
І серце тріпотіло раз - по - раз
І я чекав на те єдине слово…,
Хотів його почути ще хоч раз

Та ти була мов птаха в синім небі,
Там воля від землі до самих хмар
І не було тобі в мені потреби,
Для тебе воля – то найвищий дар…

І час пробіг…, твоя краса майнула,
І воля поміняла свою суть
Згадала те, що ти колись забула,
Оте, що вже не можна повернуть

Бо час не спить, він долями кидає,
Вичікує на ту фатальну мить
Коли помилку десь чиюсь спіймає
Й тоді діянь його уже не зупинить…

З тобою ми на мить лише зустрілись…,
Та розійшлись дороги врізнобіч
І мить ота в туманах загубилась
Мов світанкова темнокрила ніч…

                                                19.02.2026