Вони воюють віддавна

Вони воюють віддавна,
Від куль себе вже й не ховають
Вже не страшна їм ця війна…,
Вони майбутнє захищають

Їх чорні руки в мозолях…,
Вони руками землю риють
У них в очах то біль, то жах…,
Їх зуби стиснуті щосили

Надія ще блистить в очах,
Ще дух тримається на вірі…
Та по ночах десь там, в думках
Уже клубочиться зневіра

Роїться в роздумах вона,
Кублом зміїним ворушиться –
Навіщо їм ось ця війна...,
Домашній затишок їм сниться

Зневіру гонять повсякчас,
Зневіра – ворогу на втіху…
Плюється кулями калаш,
Вступає світ в нову епоху…

                            17.11.2024