Волошка

Якось в лузі, поміж трав
Проросла Волошка
Сама собі в різнотрав’ї
Зростала потрошки

Кругом неї васильки
Теж гуртом зростали
Жили дружно всі вони,
І горя не знали…

Та прийшла весни пора,
Розцвіла Волошка
Засліпила всіх красою
Квітка ця – ворожка

Приворожила усіх
Васильків красою
Стоїть собі поміж ними
Пишною фанвою…

Васильок, що ближче був
Біля чуда цього
Крім Волошки, вже не бачив
На світі нікого…

Він до неї потягнувся
Всіма пелюстками
В очі сині закохався
Васильок без тями

Але й інші васильки
Осторонь не стали
Теж до квітки пелюстки
Тягнути почали

Між собою всі вони
Ворогами стали
Зникла дружба, що була
Там – між васильками…

Один одному вони
Сонце закривали,
Один в одного корінням
Воду забирали

Від Волошки Василька
Швидко відтіснили,
Божий світ, що перед ним
Собою закрили

Не зміг юний Васильок
Жити без Волошки
Почав в’янути без неї
Волошки – ворожки…

Але й інші васильки
В’янути почали
Один одному вони
Жити не давали

Пройшов час… від васильків
Стебла лиш лишились
Що без сонця і води
До землі схилились

Поміж ними одинока
Волошка стояла
Сумувала, журилася…
Та й сама зів’яла

Бо ніхто вже не кохав
Її до безтями,
Бо ніхто не обнімав
Її пелюстками…

                        07.05.2018