Вітри…

Раз питає вітерець
Вітра – свого батька
Чи є родичі у нас
І чи їх багацько…

І говорить батько Вітер
До сина малого –
Безліч родичів у нас
Є в світі, небого

– То чому ж я їх не бачу,
Нікого й не знаю
Чому ж вони не приходять
До нашого краю?

І говорить батько сину –
Тут така причина,
Що не можна вітрам бути
Всім в одній місцині

Кожен вітер мусить дути,
Де б не був, й щоразу
І біді великій бути
Якщо будуть разом

Вітерець не вгамувався,
Знову став питати –
Які вітри ще є в світі
І як всіх їх звати…?

Маєш братчика, синочку,
Його Бризом звати
Він живе собі на морі,
Любить подрімати

Ще є Вихор – непосида,
Всюди собі ходить
Так буває, що й до нас він
Іноді приходить

А ще маємо Мусона,
Той дме з океанів
Дощі часто він нам гонить,
Й повені погані…

Суховій живе ще в світі –
Той пустелі знає
Дуже часто й нам з тобою
Піску підсипає

Сіверець ще десь гуляє
В північних просторах
Він усюди теж буває –
На морях і в горах…

Є ще в світі Нот, синочку
Зефір і Євр дують
Живуть собі де захочуть,
Усюди ґаздують

Фен і Бора десь гуляють,
Ті – самі по собі…
По світах собі блукають
То в добрі, то в злобі

А ще родичі є в тебе,
Що краще й не знати
Як вони гуляють в небі
То краще сховатись…

Це Торнадо – дуже сильний
І Шквал, що з ніг валить
Є ще Смерч – до буйства схильний,
Немов змія – жалить…

Не самотні ми, синочку
У своєму домі
Безліч родичів у нас
У світі усьому…

Та й і ти, коли змужнієш,
Сили наберешся
По світах підеш гуляти
Й хто зна ким вернешся…

                                18.09.2021