Верба

Верба гілля кучеряве
Донизу спускає
Свій старий дуплавий стовбур
До води схиляє

Притулилась над ставочком,
Низько похилилась
Немов в дзеркало, у воду
Пильно задивилась

Стоїть собі - замріяна,
Листя над водою…
Любується верба стара
Своєю красою

Ще струнка собі, висока,
Стан гнучкий, нівроку
Чому ж явір відхилився?
Що – он, виріс, збоку

Чом не дивиться на неї,
Чому нею гордить?
Чому гілля своє довге
До берізок горне?

Чому він її не бачить?
Не до неї гнеться?
Інших бачить за вербою,
До інших сміється…

Виріс явір позад неї,
Дупло бачить чорне
Тому й гілля своє довге
До берізок горне

А вербі дупла не видно,
Бо з іншого боку…
Над ставком верба схилилась,
Мріє одиноко

12.07.2013