В еН Ка Ве еС служив

В еН Ка Ве еС служив колись...
Роки так швидко пролетіли
Над юністю стрілою пронеслись,
Над старістю висять осиротіло

Важкі думки бурлять у голові,
Що сивиною вкрилась дуже рано
Кому віддав роки він молоді,
З ким воював тоді у Вітчизняну?

Висить у шафі амуніція давно,
Блистять начищені до блиску ордени
Та неспокійно у душі його -
В думках порядок треба навести

Він з тридцять восьмого у армії служив,
Як двох режимів хижі чорні крила
Піймавши вітру висхідний порив,
Європу на свій смак ділила

Запав у пам'ять вересневий день,
Коли до Львова визволителем прийшов,
Як галичанка в прикарпатському селі
Його вгощала теплим молоком

Він свято вірив, що знайшов братів,
Свободу їм приїхав дарувати
Але чому ж вже через кілька днів
Пішов із автоматом брат на брата?

Одні хотіли бути у своєму краю
Господарями на своїй землі
Хотіли інші в прикарпатськім краю
Щоб було так, як думали в Кремлі

Шукав він ворогів усюди
І жовто сині прапори знімав
Тиснулись мовчки у вагонах люди,
Яких в Сибір щодня він відправляв

Гордий народ на Прикарпатті
Наруги винести не зміг
Піднялись землю захищати
Старі й малі, усі хто міг...

Сидів в засадах в сорок першім,
Та не з фашистом воював
Він у своїх, що відступали
Без тіні сумніву стріляв

Стріляв, бо вірив, що так треба,
Що так народ його хотів
Втікав солдат – це значить зрадив,
Це – перейшов до ворогів

І не важливо, де причина,
Що ж цей солдат зробити міг?
Бо танк німецький за плечима,
Солдат патрон знайти не міг

Він пригадав колони піші,
Що застрявали в болотах
А він строчив в Москву депеші
На командирів, на невдах

Скільки червоних командирів
Він брав тоді? – ніхто не знав
Скільком петлиці і погони
Рукою власною зривав?

І не важливо, де причина
Що командир зробити міг?
Армада німців за плечима
А в нього коні та батіг

Згадав іще як мінували
Заводи, фабрики й міста
Дніпровську ГЕС як підривали,
Губили долі і серця

Горіла рідна Україна,
Собор Успенський догоряв
Лиш залишалася руїна,
Яку фашистам брат віддав

Він воював, та не з фашистом,
З народом рідним воював
Ходив завжди в мундирі чистім,
Проблем із совістю не мав

Так всю Велику Вітчизняну
Він ліквідатором служив
Своїх він на коліна ставив,
Кремлю усю війну годив

Він пам’ятає сорок п’ятий,
Коли на Львівщині в лісах
Він зв’язкову впіймав, дівчатко
Із непокірністю в очах

Не розумів чомусь причини,
Чому мовчало це дівча?
Чому сказати не хотіла
Кому вона несла листа

Сказала гордо перед смертю,
Як пістолет він зарядив -
Не жаль мені за Неньку вмерти,
Даремно ж ти життя прожив

Я вірю в вільну Україну
Прийде пора, зійде зоря
І затріпоче жовто – синій
І мрія збудеться моя!...

Пройшли роки, закрились рани
Вже жовто – синій майорить
Та неспокійно ветерану
Чомусь душа в нього болить

Висить у шафі амуніція його,
Начищені до блиску ордени
Та неспокійно у душі його -
В думках порядок треба навести