У. Х’юстон

Вона прийшла…і світ, здивований, затих,
Бо не було ще голосу такого
Бо не було цих звуків золотих
Ніколи ще у світі і в нікого…

Себе вона всю голосу віддала,
Співала…, та ще й жінкою була
Як інші – і любила, і страждала,
Надіялась, чекала, берегла…

Вона пішла…і світ, розгублений, затих,
Бо не дано співати так нікому
Вже прозвучав некрологом триптих
По голосу такому дорогому

Напевно, що так Богу захотілось,
Бо він собі усе найкраще забирає
Життя земного в неї не лишилось…
Вона свій голос людям залишає