Цей дотик

Зима в Карпатах – казка снігова
Іскриться всюди білим покривалом
Господарює повноправно тут вона
Кожухом білим землю покриває

Смерека заховалась під горбок
Від снігу гілля до землі схилилось
З морозом посварився потічок
Не хоче, щоб поверхня льодом вкрилась

Він б’ється об каміння раз по раз
Характер непокірний демонструє
З під льоду рветься світу напоказ
І не боїться, що мороз лютує

У день такий – морозний, сніговий
Я біг на лижах по снігу рипучім
Я був тоді щасливий, молодий
Лижнею нісся я вперед рішуче

За поворотом показалася Ріка
Вона між кручами гірськими вигиналась
Між скелями проклала шлях вона
Бо силу сотень потічків ввібрала

Над нею міст старий, як дід, стояв
Перила гнулись вниз осиротіло
Він дні свої останні доживав
Скрипів і прогинався усім тілом

А красота кругом була поза земна
Така, яку нічим не описати
Я зупинився вражений, шукав слова
Якими б міг красу цю оспівати

Так непомітно до перил я підійшов
І зачарований природною красою
Обперся об перила я хиткі
Щоб постояти над бурхливою рікою

І тут відчув, що падаю я вниз
Перила тихо над рікою похилились
Ще мить, і полетів я б вниз
З перилами в ріці ми б опинились

Та раптом дотик я відчув якийсь
Хтось ніжно, і спокійно й вперто
Мене в цей час підтримав за плече
І цим він врятував мене від смерті

Я рівновагу швидко віднайшов
Від краю відійшов і оглянувся
Нікого я позаду не знайшов
Неначе дотик цей мені тоді приснився

Уже роки мої рікою попливли
Уже чоло моє морщинами покрилось
Та дотик цей я пам’ятатиму завжди
Бо відчуття його у серці залишилось

Бо хтось, напевно, захотів тоді
Щоб я ще жив, щоб була з мене користь
Щоб слід свій залишив я на землі
Щоб обновилася в цей день моя свідомість

Тече Ріка у Верховинськім краю
Мені Міжгір'я бачиться вві сні
Я на мості стою, на самім краю
І Хтось тримає руку на плечі