Своїх повісток ти не рвав

Своїх повісток ти не рвав,
На першу ж відгукнувся
У свої руки зброю брав,
У камуфляж вдягнувся

І без вагань пішов у стрій,
І сумнівів не було…
Ти рвався з ворогом у бій,
Тебе минали кулі

Під їхній свист вперед ішов
І не було вагання
Ти долю там свою знайшов,
Знайшов своє кохання…

І в мить, коли Орлан завис
В бійців над головою,
Коли почувся міни свист –
Бійця прикрив собою…

Могила ще одна зійшла…,
Вся в жовто – синіх барвах…
На лавці – в роздумах дівча…,
А на могилі мальви…

                                        10.08.2026