Свіча

Цю річку назвали Свічею
З Карпат витікає вона
Єднається в горах з зорею,
Збігає униз до Дністра

Несе свої води в долини,
Бурхливим потоком біжить
Свій шлях пробиває в камінні,
В обійми Дністрові спішить

Колись, як ще юнкою була,
Кохання не знала вона
Від вітру новину почула,
Почула про води Дністра

Що леґінь живе у долині,
З Карпат свою силу бере
За матір йому – полонини,
Віками до моря пливе

Що леґінь цей страху не знає,
Красою усіх засліпив
Він силу струмочків вбирає,
Пливе поміж двох берегів…

І серце забилося в річки,
Кохання ожило у ній
Шепталися тихо смерічки –
І заздрили їй, молодій

З тих пір річка стежку шукала
В той край, де Дністер пропливав
Між скалами шлях прокладала,
Туди, де коханий чекав

Роками з камінням боролась,
Із сил вибивалась вона
Допоки якось не дібралась
До бистрої хвилі Дністра

В обіймах зійшлися обоє,
Дністрові віддалась вона
Кохалися води з водою,
Від верху до самого дна

Кохались, любились обоє,
Щасливою юнка була…
Аж раптом внизу, під горою
Суперницю юнка знайшла

Побачила Лімницю – чічку
А нижче ще й третя була
Суперниця – Бистриця, річка
Купалась у водах Дністра

А потім їй верби сказали,
Що й інші були у Дністра
Не перша вона й не остання
В обіймах Дністрових була

Образи терпіти не вміла,
Не знала образ дотепер
Любив багатьох її леґінь,
Був зрадником леґінь – Дністер

Назад повернутись хотіла,
З Дністром не хотіла пливти
Просила в смерічок щоб інше,
Русло помогли їй знайти

Сказали подруженьки вірні –
Немає назад вороття
І мусиш назавжди віднині
З Дністром коротати життя

Така тобі доля судилась,
Яке б ти русло не знайшла
Дністрові прийдеш у обійми,
Бо іншої долі нема

Не вірила річка подружкам
І вийшла вона з берегів
Проклала русло собі інше
Між інших, крутих берегів

Усе зруйнувала навколо –
Будинки, дороги, мости
Шукала дорогу з неволі,
Щоб інше кохання знайти…

Та добре казали подружки,
Не довга дорога була
Під вечір під тою ж горою
Побачила хвилі Дністра

Зустрів її докором тихим –
Я іншим зробитись не міг
З тобою хотів би я жити
Русла ж поміняти не зміг…

Отак поєднались навічно
Та річка і той же Дністер
Кохання шукатиме річка,
Шукає русло й дотепер

Щороку русло вибирає,
Надії не губить вона…
А люди свічки виставляють,
Щоб тихою річка була

А люди свічки виставляють
Щоб вже не міняла русла
І спокою річці бажають,
І дали їй назву - Свіча

Униз поміж гори збігає
Красива і горда Свіча
Надії вона не втрачає,
Кохання шукає вона…

Дві річки з’єднались навічно,
Разом несуть води тепер
Дві річки із мого дитинства,
Дві річки – Свіча і Дністер