Сука

Якось доля мене у Москву занесла
Де бетон і асфальт і машини
Де дороги шумлять і де сонця нема,
І де місця немає тваринам

У одному дворі жила сука сама
Між домами в вузенькій щілині
Добровільно вона свою службу несла
І себе віддавала людині

Її знали усі – і старі і малі
І вона усіх жителів знала
Пізнавала своїх у тісному дворі
І чужинців у двір не пускала

Особливо була вона рада мені
Із пів слова мене розуміла
Проводжала мене і чекала мене,
І очами мені говорила

Вона другом мені найріднішим була
Лицемірства вона на терпіла
Із людьми у дворі спільну мову знайшла,
Так з людьми день за днем вона жила…

Та колись, раннім днем, як весна відцвіла,
Під тополею в цьому ж дворі
На світ Божий вона цуценят привела
Під корінням в глибокій норі

Сім малих цуценят, сім чудесних клубків
Що вовтузились там, у тій ямі
Ще сліпими були, і шукали вони
Ті соски, що у рідної мами

Сука ж їх берегла – лиш вона так могла
Материнський інстинкт розгорівся
І раділа в дворі вся мала дітвора
Ніби світ їм на суці зійшовся…

Та якось в ранню рань, як лиш сонце зійшло
Прийшли люди із мотопилою
І тополю стару до коріння стяли
І забрали тополю з собою

А нору, у якій цуценята жили
Аж до верху землею накрили
І асфальтом усе там покрили вони,
Ніби братську могилу зробили

Сука бачила все, захищала своїх
Але сили були незрівнянні
Залишилась вона без своїх цуценят
У той день і у час отой ранній…

Через деякий час слух пробіг по Москві
Що собака по вулицях бродить,
Що кусає усіх, хто з пилою в руці,
Чи одітим в оранжеве ходить

Збились гицелі з ніг, та не можуть знайти
Чи собаку, чи звіра страшного
Ходить страх по Москві, просять всіх помогти
Упіймати розбійника цього…

Дощ ішов надворі, я в трамваї сидів
Від дощу москвичі поховались
Зупинився трамвай на зупинці одній,
Пасажири в вікно заглядали

Як всі інші і я теж припав до вікна
Щось знайоме до болю майнуло
За вікном – грузовик, а у ньому – вона,
А у клітці собака стояла

Мокра вся від дощу, погляд зверхньо блукав
На людей із презирством дивилась
Із трамваю рукою я їй помахав,
Та на мене вона не дивилась

Більше суку оту вже не бачив ніхто…
Час пройшов і за неї забули
Уже іншу побачив в дворі за вікном
Ніби першої тої й не було…

Так буває й в людей, що хтось звіром стає,
Що готовий по вовчому вити
Якщо в душу йому інший звір наплює –
Той, що звався колись – чоловіком