Стоїть явір

Стоїть явір зелененький,
Донизу схилився
Їде козак молоденький,
Важко зажурився

Ой чого ж ти, явороньку
Донизу схилився?
Ой чого ж ти, козаченьку
Важко зажурився?

Похилився явір низько,
Бо росла калина
Говорив собі із нею
Щоночі й щоднини

Налетіли вітри буйні,
Калину зламали
Її красу, її вроду
Силою забрали

Зажурився козаченько –
Не прийшла дівчина
Тож болить його серденько,
Тож за нею гине

Не журися, козаченьку,
Годі сумувати
Запитай у коня свого
Де дівча шукати...

Явір має іншу долю,
Мусить вік чекати
Доки інша калинонька
Буде підростати

Буде гіллям захищати
Від вітрів, від спеки
Буде соком напувати
Стовбур молоденький

Та як виросте, чи схоче
Явора старого?
Може буде виглядати
Клена  молодого…