Понад селом війна пройшлася,
Лишились вирви замість хат
Із громом дальше понеслася,
Не рахувала важкість втрат
Вже за селом горять заграви,
Гуркочуть танки у степу
В селі хатини догоряли
Лиш обминув вогонь одну
Біля криниці, коло хати
Стояла дівчина одна
Їй би любити та кохати,
Але вмішалася війна
В очах у неї – біль, тривога
І крик, і докір у очах
Куди тікаєте, й на кого
Ви залишаєте всіх нас?
Он, в хаті тій, напів згорілій
Лишилась дівчинка мала
А он у тій, що ще диміла
Стара бабуся ще жива
Куди тікаєте, солдати?
Невже ми всі для вас – ніщо?
Де ж ви навчились відступати?
За що воюєте, за що?…
Червонозорий танк зачмихав
І чорний дим пішов з труби
До хати крайньої під’їхав
Аж до криниці, до води
Розвіяв вітер пилу хмару,
Що розігрітий танк підняв…
З мотору вирвалася пара,
Бо радіатор протікав
Відкрився люк, танкіст безвусий
Стрибнув на землю із броні
Заклякли ноги, похитнувся,
Слід обгорілий на спині
За ним ще й старший виліз з танку,
Ховав під шлемом сивину
Зійшов і третій наостанку
На сіру танкову броню
Схилились всі понад мотором,
Найстарший щось їм говорив
А наймолодший – той, безвусий
Відро в Марії попросив
Вона побігла швидко в хату,
Відро танкісту принесла
„ Марія я. А як Вас звати? ”
Тихо озвалася вона
„ А я – Степан ” – сказав безвусий
Й відро в криницю опустив
Допоки брав з криниці воду
То до Марії говорив
„ А звідки Ви?” – вона спитала
„ А з ПолтавщИни ” – він сказав
Набрав води, поніс до танку,
А потім знову набирав…
Нарешті сірий танк напився
Води з криниці досхочу
Чомусь мотор не заводився,
Шукали в мотлосі свічу
Танкіст відро віддав Марії,
Щиро подякував за все
Хотів іти… але Марія
Солдату глянула в лице
Сказала швидко:„ Залишися,
Візьми мене сьогодні, тут
Якщо не ти – прийдуть фашисти
Напевно ті ж мене візьмуть
Візьмуть без дозволу, без згоди,
Як річ якусь мене візьмуть
По кругу пустять, насміються,
Ще й в душу гірко наплюють
А я не хочу від чужинця…
Цей слід чорнитиме життя
А хочу ж я від українця,
Його ж любитиму дитя…”
Сказала це, за руку взяла
І хлопця в хату повела
Сказати щось йому не дала,
Рушник і воду подала
Допоки мився, розстелила
В світлиці ліжко під вікном
Усю найкращу постіль брала,
Подушки, вишиті хрестом
І роздяглася, і лягнула
На нею ж вишиті хрести
Молитву швидко прошептала:
„ За гріх цей, Господи, прости ”
І десь війни ніби й не стало,
І світ належав їм обом
Нове життя вже проростало
Ось тут – в світлиці, під вікном…
Загуркотів мотор зненацька,
Їм про буденність нагадав
„ Після війни знайди ” – шептала
„ Знайду! ” – вже з танку прокричав…
Пройшли роки, позаростали
Ті вирви – відгомін війни
З руїн Вкраїна піднімалась…
Прийшла весна після зими
По ґрунтовій, важкій дорозі
Автівка змучена пихтіла…
Людей в кабіні було двоє –
Шофер й військовий там сиділи
Зірки у нього на погонах,
А на петлицях танк блистить
Горять троянди у долонях,
Валіза в кузові лежить
Село за лісом показалось,
Вірніше – залишки села
Хатин у ньому не лишилось,
Тільки одна, що край села…
Біля криниці втомлено спинились,
Замовк мотор і наступила тиша…
Може нема її, а може, запізнились?
Троянди вітер у руках колише…
Відкрились двері й він побачив очі
Ці очі він одразу упізнав
Бо снилися вони йому щоночі,
Ці очі кілька років він шукав
Біля Марії двоє ще стояли,
Його вивчали знизу й догори
Обоє до Марії притулялись,
Привичками малої дітвори
Стояли так всі четверо й мовчали,
Шофер з цікавістю за всім спостерігав
Мабуть що довго б так вони стояли
Та хлопчик першим маму запитав:
„ А хто цей дядько, що до нас приїхав?
Чому стоїть під вікнами у нас?
Чому тримає такі гарні квіти,
Що треба цьому дядькові від нас? ”
„ Цей дядя…” і затнулася Марія
Слова шукала, не могла знайти
Дівча на незнайомця поглядало,
Тулилося до мами, до руки…
Від слів отих Степан ніби проснувся,
Марії він троянди простягнув
Він до автівки швидко повернувся,
Важку валізу з кузова добув
Прийшов назад, роздав усім подарки,
Марія ж в хату запросила всіх
Накрила стіл і розкладала чарки,
Дитячий в хаті роздавався сміх…
Вже сонечко зайшло за горизонти,
Вже місяць ясний зорі виводив
Сиділи двоє в хаті під віконцем,
Степан щось тихо до Марії говорив:
„ А діти звідки?” – запитав Марію
„ А ти уважніше до хлопця придивись…”
„ А дівчинка?” „ Степане, пам’ятаєш –
Із тої хати, що спалив фашист ”…
Забагряніло сіре небо на світанку,
Ще місяць в небі ранньому світив
Дрімав шофер, схилившись на баранку...
А соловей навкілля вже будив…
12.04.2011