Сліпий…

Здригнувся поїзд і затих…
Привичний шум в вагоні
Хтось ще до виходу спішить,
А хтось вже на пероні…

А він з тростинкою в руці
Й з наплічником на плечах
Шукає виходу й собі
В тісних вагонних нетрях

На східцях руку хтось подав
Щоб на перон спуститись
Він – „ Щиро дякую ” – сказав
І встиг ще й усміхнутись…

Всі пасажири розійшлись…,
Лиш постать одинока
Стоїть з тростинкою в руці
У роздумах глибоких

Стоїть, очікує чомусь,
Жевріють ще надії
Що прийде та, яка колись
Заполонила мрії

Що прийде та, яку кохав,
Яка – „ Люблю ” – шептала
І що чекатиме з війни –
Так палко обіцяла

Але війна – на то війна…
Свої у неї плани
Ламає долі десь вона,
Десь розкидає рани…

Краде життя в когось вона,
Комусь похвали строчить…
А цьому хлопцю назавжди
Війна закрила очі…

Вже місяць зорі виводив,
Ніч розпустила крила…
Один на лавочці сидів
У привокзальнім сквері

Блистять на грудях ордени,
Хизують лиском берці…
Ознаки перші сивини,
Важкий тягар на серці…

                        04.05.2024