Русалка
Плеще хвиля срібним плесом
Поміж берегами
Носить води в Чорне море
Роками, віками
Разом з хвилями блукає
Човен сиротою
Нема весел в човні цьому,
Нема стернового
Тільки дівчина у ньому,
Плаче без зупинку
Притулила біля серця
Маленьку дитинку
Притулила, накормила
Сльозою обмила
На дно човна положила,
Та й перехрестила
Пливи, човне, за водою
Аж у синє море
Неси сина із собою,
Може знайде долю
Може люди десь підберуть,
Чи рибалка зловить
Може доля не дасть вмерти,
Чи щасливим зробить
А я піду попід воду,
Русалкою стану
Воді віддам свою вроду,
Надії останні
Нащо ж мені тая врода
Як немає долі,
Коли милий мій – зрадливий
Щасливий з другою
Коли милий обнімає
Не мене, а іншу
Мене ж навіть не згадає,
Я ж в нього – колишня…
Нащо його полюбила?
Нащо в сад ходила?
Нащо серце дарувала?
Де цвіла калина
Пливи сину за водою,
Прости мені, грішній
Сумну долю нам з тобою
Призначив Всевишній…
Цілувала біле личко,
Ще перехрестила
З човна кинулась у воду,
Хвилями накрилась…
Якраз в той час під вербою
Рибалка з вудилом
Сидів собі над водою…
Тепле сонце гріло
Чомусь риба не клювала,
Десь інде блукала,
Тихо хвиля хлюпотіла,
Рибалку приспала
Раптом чує – хвиля б’ється
Поміж берегами
Човен мимо пропливає
В нім людей немає
За човном чиясь хустина
З води випливає
Може є хтось під водою,
А може й немає
Коли бачить, що в хустині
Коса заплетена
Може дівчина, чи жінка,
Мати, наречена
Швидко витягнув на берег
Майже мертве тіло
Просив Бога, щоб ожила,
Рятував невміло…
Видно, долі так судилось,
Певно, заслужила
Серце стукнуло у грудях,
Дівчина ожила
Спершу голос чийсь почула,
Слова донеслися,
Потім – сонце засвітило,
Десь хмари неслися…
Пройшов час поки свідомість
До неї вернулась
Обіперлася на ліктях,
Кругом оглянулась
Тече ріка попід верби,
Берег підмиває
Тихо вітер щось шепоче,
Гіллями гойдає
Стоять верби, зажурились,
Щось сказати мають
А де ж човен, в якім була?
Вже човна немає
Десь понесли його води,
Хвилі відігнали,
Може в вербах десь сховали,
В вирі закружляли
Понад берегом побігла,
До води поближче,
Мов причинна, голосила,
Щоб поміг Всевишній
Щоб поміг вернути сина,
Що в човні лишився,
Щоб синочок не загинув
І щоб він знайшовся
Аж до ночі голосила,
Берегом ходила
Як від горя сил не стало –
Поміж верб зомліла
Лежить собі, місяць світить,
Зорі біля нього
Миготять собі, сміються,
Що кому до того
Що кому, що мати мліє,
Поміж верб вмирає,
Всім байдуже,… лиш рибалка
Дівчину шукає
Шукав довго…, аж під ранок,
Як сховались зорі
Знайшов її ? напівживу,
Почорнілу з горя
Почорнілу, збайдужілу,
Білий світ не милий
Лиш просила, щоб простили,
До Бога молилась
Підняв її, взяв під руки,
Повів, щоб не впала
Йти самій – не було сили,
Куди йти – не знала
Привів її в свою хату,
Бо найближче була
Постелила ліжко мати,
Дівчина заснула
Спала довго, син їй снився,
Тягнув рученята,
Прямо в очі їй дивився,
Щось хотів сказати
Спить русалка, течуть сльози,
Подушка змокріла
Чорні брови опустились,
Личенько змарніло
Два дні спала, а на третій,
Як півнів почула
Проснулася, з ліжка встала,
Кругом оглянулась
Одягнулась в те, що мала,
Іти геть зібралась
Нічне небо вже сіріло,
Вже й пташки співали
Вийшла з хати, а за нею
Рибалонька босий
Не іди ще, Русалонько,
Повернися – просить
Вийшла з хати й стара мати,
Що також не спала
Повернися, дитинонько –
Русалку благала
Повернися, бо я бачу,
Що не маєш роду
Ще понудиш білим світом,
А що дальше – в воду?
Бо що одній сиротині
По світу блукати
Без любові, без надії,
Між людьми вмирати
Повертайся, ось є хата,
Поживи, забудься
Ну а дальше – як сам Бог дасть,
Може й краще буде
Може серце щось підкаже,
Може люди скажуть,
Може зірка, що у небі
Тобі шлях покаже
Зачепили слова щирі
Русалку за душу
Прості люди, живуть в мирі,
Жити з ними просять
Прості люди з добрим серцем,
Щирою душею
Відібрали її в смерті,
Піклувались нею
І згодилася Русалка,
Пішла назад в хату
Хай так буде, буду з вами
В хаті проживати…
Пройшов рік, води немало
Дністром в море сплило
Сонце ясне щедро гріло,
Землю золотило
Живе собі Русалонька
Так, наче у мами
Приворожила рибалку
Чорними бровами
Закохався в личко біле,
В стан гнучкий дівочий
Ноги терпнуть, серце мліє,
Коли гляне в очі
Як барвінок, перед нею
Стелиться землею
Відвести очей не може,
Любується нею
Кожен погляд її ловить,
Ловить кожне слово
Просить Бога, щоб Русалку
Привернув до нього
Просить Бога, щоб свій погляд
З нього не зводила,
Щоб забула те, що було,
Його полюбила
Просив, просив…, допросився,
Розтанула крига
Світ Русалоньці розкрився
Як незнана книга
Світ побачила навколо –
Як цвіте калина,
Як тривожить серце юне
Соло солов’їне
Зрозуміла – треба жити,
Що рано вмирати,
Що ще зможе полюбити,
І зможе кохати
Зрозуміла, що рибалка
Молиться на неї,
Що давно її кохає
Всією душею
І відчула Русалонька,
Що й її серденько
Затріпоче, наче пташка,
Стукотить частенько
Затріпоче, наче пташка,
Що на волю рветься
Лиш побачить рибалоньку –
Від щастя сміється
Десь подівся біль, що був,
Біль важкої зради
Біль за сина ж не минув,
Йому нема ради
Приходив, коли хотів,
Будив серед ночі,
Часто він сльозами мив
Русалчині очі…
Довго яблуневий цвіт
В яблуко зростає
Довго перші почуття
Любові шукають…
Як завжди, прийшла весна,
Все живе кохалось,
Усе пахло, все цвіло,
Ніжно обнімалось
І не витримав рибалка,
Мовчати не сила
І в розмові з Русалкою
Їй признався щиро
Що давно її кохає,
За нею вмирає,
Що нема весни без неї
І життя немає
І просив, щоб заміж вийшла,
За нього, рибалку
На руках буде носити
Він свою Русалку
Все життя буде кохати,
Як лебідь лебідку,
Завжди буде шанувати
Русалку – сирітку
Кажуть, добре, як весною
Хтось когось кохає,
Та ще краще, як кохання
Два серця єднає
Як одне воно на двох,
І зради не знає,
Як об’єднує обох,
Їх оберігає
Вже давно Русалка слів
Тих простих чекала,
Бо давно рибалку – хлопця
Серцем всім кохала
Тож не довго упиралась,
Тільки так – для виду,
Доля два серця з’єднала
Обом в нагороду
Дуже скоро і весілля
У селі зіграли
Молодих усім селом
Радісно вітали…
Пройшов час, живуть собі
В парі молодята,
Любуються, кохаються,
Кожен день – як свято
Наче пара голубів
Зранку і до ночі
Щось воркують між собою,
Горять щастям очі
Стара мати біля них
Молодшою стала,
Мов важкий тягар років
Із плечей їй зняли
Бо невісточка її
Толк в усьому знає,
І прибере, і зварить,
Добре серце має
Син щасливий біля неї,
Вона теж щаслива,
Просить Бога, щоб до смерті
Вони разом жили…
Якось зранку, як ще роси
З сонцем загравали
Як проміння, що від нього
В фарби малювали
Гурт циганів босоногих
До села прибився,
Віз скрипучий шатром вкритий,
Порохом покрився
Щонайменші галасують,
Просять милостиню,
Ті що старші – ті торгують
Усяким начинням
А одна між них – найстарша,
Важкий погляд має
По руках вона і картах
Долю провіщає
То до жінки заговорить,
Протягне правицю
Позолотиш, то розкажу
Долю, молодице
То до дівчини підсяде,
Заведе розмову,
Карту скине рухом звичним,
І вже бачить долю
Так між хатами ходила,
Людям ворожила,
А під вечір до Русалки
В хату попросилась
Пильним поглядом Русалку
До кісток пройняла,
Подивилась на рибалку,
Русалці сказала:
" Ти зазнала много горя,
Море сліз пролила,
Скарб великий, найдорожчий
Колись загубила
Але знай, той скарб знайдеться,
Як пора настане,
Як будеш колись вбирати
Хату рушниками
Будеш довго в світі жити,
Довгу стежку маєш
Буде завжди біля тебе
Той, кого кохаєш
Але біль, що вже з тобою,
Колись роз’ятриться,
Подрімає, та час прийде,
Біль вдесятериться
Із цим болем мусиш вмерти,
Не пускай на волю
Болем цим занапастити
Іншій можеш долю "
Це сказала, заховала
Гроші у спідницях,
Звично кинула очами
По хатніх полицях
Попрощалась і пропала,
Наче і не була,
Наче слів тут не казала,
Ніби сном все було
Сидять собі троє в хаті,
Скарб усім на думці
Сидять собі, щось міркують
Кожен наодинці
Але слів, що тут ворожка
В хаті говорила
Зрозуміти було важко,
Тож не зрозуміли…
Обручем життя поволі
Уперед котилось
У рибалки і Русалки
Дочка народилась
Росте собі, наче янгол,
Гарна, чорнобрива
І кмітлива, і вродлива,
Всім людям на диво
Де іде, там сонце гріє,
Там весна приходить
Як сміється, хлопці мліють,
Місця не знаходять
І рибалонька щасливий,
Сім’ю гарну має
Бо й його у цьому домі
Люблять і кохають
А русалонька розквітла,
Як весняна ружа
Не натішиться дочкою,
Радіє за мужа
Її хата вибілена,
Подвір’я чистеньке
Усе добре. І співає
В Русалки серденько
Усе добре, лиш раз – пораз
Ні з того, ні з сього
Образ сина являється,
Мучить біль за нього
Бачить білі рученята,
Чує сина голос
Хто підкаже як дізнатись...?
Що кому до того...
А тим часом її дочка
Тихо виростала
Росла, росла й потихенько
Дорослою стала
Закінчила вона школу,
У ВУЗ поступала
І на радість односельцям
Студенткою стала
Приїжджала раз на місяць,
Бо була далеко
Поверталась, як вертають
З вирію лелеки
Ще два роки пролетіло,
В Дністрі крига скресла
Раз поштарка у конверті
В хату лист принесла –
Рідна мамко, я вам пишу,
Що на днях приїду
Не сама, а з своїм хлопцем,
Що за нього піду
Я давно його кохаю
І він мене також
Він студент, вже ВУЗ кінчає
За моїм же фахом
Ви там, мамко, приготуйтесь,
Приберіть у хаті
Щось для столу приготуйте,
Щоб гостю подати…
Швидко день біжить весняний,
Бо кругом робота
Дні пробігли у турботах,
Підійшла субота
Хата прибрана до блиску –
Постаралась мама
Стіни ті, що біля столу
Рушниками вбрала…
Ідуть, ідуть – передали,
Заскрипіла брама
Місця батько не знаходить,
Хвилюється мама
Вже й у двері хтось постукав –
Треба зустрічати
Біжить мати через хату
Двері відчиняти
Зайшли двоє – гарна пара,
Краще й не бажала
Тільки в очі подивилась –
Враз блідою стала
Ще здогадка десь блукала,
Думка не збагнула,
А вже серце, що у грудях
Гучно калатнуло
Забилося, немов рибка,
Що в сіті попала
Бо у зяті, що з дочкою,
Сина упізнала
Упізнала тії очі,
Що снились ночами,
Тії руки, що тягнулись
У човні до мами
Чомусь ноги підкосились,
Неслухняні стали,
Чомусь в очах потемніло,
В темну впала яму…
Забігали кругом неї,
Води подавали
Зять з донькою Русалоньку
Під руки тримали
Як відкрила свої очі,
Свідомою стала
Вона зятя – сина свого
Тихо запитала
А скажи мені, синочку, …
Хвильку помовчала,
Хто у тебе батько й мати...?
Його слів чекала
Були в мене батько й мати,
Та я їх не знаю
Я в нерідних батьків своїх
Змалку проживаю
Вони мені найрідніші,
За рідних рідніші
Ну а рідних – хай бог простить,
Щоб не були грішні
Хай Бог простить батька й матір,
Що мене родили,
Що маленьким у човні
По ріці пустили
Як пустили, то й забули,
Що десь сина мають
Десь живуть собі у світі,
Мене й не згадають
Це сказав і щиро в очі
Подивився мамі
Той же погляд, тії брови,
Очі тії ж самі…
Усі сумніви відпали,
Доля так зробила,
Що у зяті їй прислали
Рідного ж їй сина
Як же так? Сестра за брата
Вийти заміж мусить,
Гріх великий хоче взяти
На дівочу душу
Захотіла щось сказати,
Слів не знаходила...
Дочка серцем щось відчула
І заговорила:
" Не залишу його, мамко,
Бо його кохаю,
Бо під серцем уже, мамко,
Життя нове маю... "
Ці слова, як дощ холодний,
Освіжив Русалку
І згадалося минуле –
Згадалась циганка
Пригадала, як циганка
Їй колись казала,
Щоб вона свій біль глибокий
У світ не пускала
Лиш тепер слова циганки
Вона зрозуміла…
Повела дітей до столу –
То чорна, то біла
Повела. " Сідайте діти " –
Тихо їм сказала
Своїм гостям найріднішим
На стіл подавала
Звідкись чарочки з’явились,
Рибалка наповнив
Так потроху їли, пили,
І вели розмову
Як струмок гірський дзюркоче –
Так бігла розмова
Все згадали, обсудили
Слово поза словом
І дитинство пригадали,
Пригадали школу
Своїх родичів згадали
В спокійній розмові
Лиш Русалоньки немає,
Вийшла непомітно
У кімнаті з образами
Читає молитву
На коліна низько стала,
Голову схилила
І просила, і благала
Як тільки уміла
Щоб простили її – грішній
За гріхи колишні,
Щоб простили доньці рідній
За гріх теперішній
Щоб у доньки народилась
Здорова дитина,
Щоб щасливі вони були
Разом з її сином…
Через місяць усі разом
Весілля справляли
Гості їли, гості пили,
Музиканти грали
І щасливі молодята
У танець ходили
Одне з одного очей
Вони не зводили
Дивувались гості всі –
Яка гарна пара!
І танцюють, і воркують
Як голубів пара
Усім добре, всім весело
Весілля гуляє
Лиш Русалонька раз – по раз
Сльози витирає
Бо біль старий її мучить,
Спокою не знає
Він помножив сили свої,
Її ж – забирає
І вона ніяк не може
Болю волю дати
Мусить з болем оцим жити,
І з ним помирати…
Пройшов час, в село із міста
Летить телеграма
Усе добре, народилась
В мене дочка, мамо
І здорова, і красива,
І на Вас подібна
Чекаємо на хрестини,
Разом з батьком їдьте…
Бог почув її молитви,
Внучці дав здоров’я
Хай щаслива вона буде,
Хай не знає горя
І радіють баба з дідом,
Подарки збирають
До онучки в гості їдуть,
Бо там їх чекають…
Ще два роки пролетіли,
Знову телеграма
В нас синочок народився,
Усе добре, мамо
Усе добре, всі щасливі
Найбільше – Русалка
Ставить свічку попід образ
Із самого ранку
Богу дякувати буде
Почув її слово
Дав дітей і дав онуків,
Захистив від болю
23.08.2007