Рей, Шевченко та Журавно

Тут, в Журавні, де лелеки
Гніздились віками
Рей – хлопчина, народився,
Зростав поміж нами

А у Моринцях далеких,
Шевченко сповився
Разом з нами на світ Божий
Вперше подивився…

Пройшов час, повиростали
Тарас і Микола
Вони геніями стали
І мови, і слова

Миколай возносив польську
Мову понад нами,
Тарас мову українську
Золотив словами

Дві великі мовні глиби
Обидва підняли
Й дві перлини в позолоті
Світові подали…

Та чомусь на Україні
Лиш Шевченка знають
Йому пам’ятники ставлять,
Його величають

А за Рея тут забули,
Ніби він не з наших
Не згадують добрим словом,
Ані Отченашем…

Шмат історії згубили,
Вирвали із м’ясом
Насміялись над минулим
Таким викрутасом

Чому ж ненько Україно
Ти Рея забула?
Чому й йому не вклонилась,
Чому обминула?

Чому пам’ятник високий
Не звела поету
Й не висять у кабінетах
Поета портрети?

Чому сина одцуралась,
Чому гріх зробила?
Чому в серця українців
Рея не пустила?

Лиш табличку невеличку
На ратуш вчепила
На щось більше не лишилось
Ні бажань, ні сили

Я б хотів, щоб тут – в Журавні
Дивне чудо сталось,
Щоб два генії зустрілись
Тут, на п'єдесталі

Скрізь віки щоб усміхнулись,

В обіймах обнялись

І народам двом великим

На сторожі стали

Щоб поляки й українці
До них приходили
І букети пишних квітів
Їм в ноги стелили…

                            04.12.2018