Про мову

Прийшла пора, не можна вже мовчати
Про мову рідну Вам сказати я хотів
Про мову ту, що кожен день, як свято
Мені на крилах приносили солов’ї

Бо важко їй, у нас, на Україні,
Бо їй, крім нас, нема куди іти
Для неї Україна – Батьківщина,
Для неї смерть – заморськії світи

Бо мова Українська – цвіт калини,
Що за вікном розквітла навесні
Бо мова ця – як пісня солов’їна,
Що все життя лунає у душі

Бо мова ця – навіки в моїм серці,
Бо сік землі вона мені несе
Без мови Батьківщина може вмерти,
Без Батьківщини мова теж помре

Вона давно сестрою мені стала
І матір’ю й дружиною також
Вона мені кохання дарувала -

Такого слова в інших не знайшлось

Прийшла пора, не можна вже мовчати,
Чужинці  в Україні завелись
Пора нам, українці, просипатись,
Щоб мову українську захистить

Бо монстр зі сходу прийде непомітно
Не зчуємось, як мова пропаде
І Україна відійде у вічність,
Її по світу вітер рознесе