Понад вербами у хмарах

Понад вербами у хмарах
Зіроньки моргають
Собі з місяцем тихенько
Про щось розмовляють…

Дівча плаче… чорні брови,
Сльоза личко миє
Душа мліє від любові –
Любить іншу милий…

Сняться їй ті сині очі,
Що колись гледіли
Від яких душа горіла
Й серце тріпотіло

Тіло ніжне помарніло,
Додолу схилилось
Власні очі, що блистіли,
Туманом покрились…

Ходить мамка зажурена
Тінню за дочкою
Перейнялась горем доні
І її журбою

Заспокоює щоднини,
Смуток проганяє
Час від часу до донечки
Щиро промовляє –

Як кохала сині очі,
Покохаєш й карі
Будеш собі з ними жити
Щасливо у парі

ЗнАйдеш собі чоловіка,
Козака нівроку
Тай забудеш очі сині,
Не пройде й пів року…

Ой ні, мамко, не забуду
Тії очка сині
Їх люблю й вони довіку
Будуть мені милі

Очей інших я не хочу,
Кохати не буду
Ті вуста, що цілувала
Повік не забуду…

Понад вербами у хмарах
Зіроньки моргають
Собі з місяцем тихенько
Про щось розмовляють…

                            20.03.2022