Відходьте всі, я прикриваю,
Бо сім’ї в вас, а я один…!
На полі бою помирає
Боєць – ще зовсім молодий
Вже медсестра над ним схилилась,
І тихо просить – не вмирай
На землю сльози покотились
Мов водоспаду водограй
Ти не вмирай, бо молодий ще,
Бо що батькам твоїм скажу́!
Бо як сім’я твоя це спри́йме
Що помираєш ти ось тут…?
Він попросив її схилитись
І їй у вухо прошептав –
За мною плакати не будуть,
Бо не в сім’ї я виростав
Я – інтернатський. Й Україна
Мені за матір і сім’ю
А хлопці – мої побратими,
Хоч їм життя я збережу…
Текла вода в кроваві берці…,
А хлопці як? – ще раз спитав
Останній раз здригнулось серце,
До неба погляд піднімав…
Лив дощ на полі бою тому,
Слізьми вмивалась медсестра
За хлопцем юним, що собою
Урятував чужі життя…
20.02.2024