Ой, сварила мама доню

Ой, сварила мама доню,
Словами ганьбила
Що та честь свою дівочу
З козаком згубила

З козаком, що вже жонатий,
Ще й діточок двоє
Ой, сварила мама доню,
Жалілася долі

Ой, казала доня мамі
В неділю, раненько,
Що послухалася свого -
Рідного серденька

Що воно їй нашептало
Козака любити
Через нього свою долю
Мусіла зганьбити

Ой, казала мама доні –
Ти не вір серденьку
Бо воно із світу зводить
Дівчат молоденьких…

Налетіли чорні хмари,
Зібрані вітрами
Зажурилось дівча юне
Над тими словами

Своє личко молоденьке
Сльозою обмила...
І ніж гострий, заточений
У серце встромила…

У неділю в церкві дзвони
Зранку задзвонили
Стара мати з онучкою
Доню хоронила

Ой, навіщо я сварила,
Нащо докоряла?
Нащо доні найдорожчій
Ті слова казала?!