Ой, ходили кобзарі Україною

Ой, ходили кобзарі Україною,
Ой, із кобзою – подружкою вірною
Не просили милостині – заробляли
Ой, із кобзою – подружкою розмовляли

Ой, зайшов якось кобзар в село дальнеє,
Зібрав людей кругом себе в пору раннюю
Заспівав кобзар усім про Україну,
Про кохання, про покинуту дівчину

Заспівав кобзар усім, як на чужині
Козак юний, молоденький в бою згинув
Ой, співав кобзар усячину всяку,
Хтось сміявся біля нього, а хтось плакав…

А коли кобзар із кобзою наспівалися
І наплакались усі й насміялися
Попросило кобзаря дівча юнеє
Щоб про себе заспівав, як бажання є

Ой, кобзар до свої кобзи прихилявся,
У кольори її звуків прислухався
Заспівав тужливим голосом, здалеку
Про той час, як принесли його лелеки

Народився на світ божий я здоровим,
Як усі – мав сині очі, чорні брови
А сліпцем мене зробила моя мама,
Щоб від панщини звільнити і від пана

З тих пір ходжу я із кобзою світами
Обходив пів світу вже з поводирями...
На світ божий ще хотів би подивитись,
Але мусів з сліпотою примиритись

Ще із мамою хотів би я побути,
Бо не можу її голосу забути
Хоч лиця її уже не пам’ятаю,
Та пісні, що чув від неї, всім співаю

А той гріх, що мені мати учинила,
Ми із кобзою давно уже простили
Не змогла б вона мене прогодувати,
Тож пустила в світ широкий кобзувати…

А той пан, що її покриткою кинув,
Десь панує ще у Вас, на Україні,
Десь калічить, може, душі молоденькі,
Як скалічив колись душу моїй ненці...

А тепер я Вам, громадо, заспіваю
Оту пісню, що від мами пам’ятаю,
Бо вона в душі моїй навічно буде,
Тож послухайте її від мене, люди

Так сказав і кобзи струн кобзар торкнувся,
Ніби з кобзою в одне єдине злився
І почули люди пісню материнську
Що приніс кобзар з далекого дитинства…

Ззаду жіночка стара собі стояла,
Вона пісню цю одразу упізнала
Ой, прийшла ота очікувана днина
В кобзарі вона впізнала свого сина

Перед сином на коліна припадала,
Материнські свої сльози витирала
В сина прощення за гріх отой просила,
На щось інше в неї вже не було сили…

Взяв кобзар під руки свою маму,
Якби міг, також обмився би сльозами...
Тепер будемо втрьох віку доживати
І кобзар, і кобза й наша мати