О, Україно, сестро моя…
Ідуть роки, ідуть століття…,
А ти така ж, як і колись
Все те ж засмучене обличчя,
І мрії ті ж, що не збулись
Велика рана в центрі світу,
Ти кровоточиш, як завжди
Остання буква алфавіту,
Найперша схованка журби
Живеш у судоргах прадавніх,
Згубила безліч поколінь
Плодила світові гетьманів,
Та не зростила їх собі…
О, Україно, сестро моя,
Коли ж ти врешті розцвітеш?
Коли зігрієш думи мої
Й себе над світом вознесеш?
30. 01. 2025