Олекса Гірник

Ти не міг наруг стерпіти,
Не міг споглядати
Як плювались московіти
В твоїй рідній хаті

Як споганили Вкраїну,
Мову розтоптали
Як народ наш, український
Москалям продали

Ти стіну ту, збайдужілу
Намагавсь розбити
Не судилось, сил не стало…
Безсилі й молитви

Ти записку на столі
Лишив за собою -
Почекайте, скоро буду -
Поїхав до Львова…

Аж у Канів ти приїхав,
До Тараса - в гості
Що стояв собі на кручах
Один - на помості

Що із круч на Україну
Споглядав щоднини
І просив Дніпра старого,
Щоб приніс новини

Бо забули онучата
Дорогу до нього
Залишили, покинули
Над Дніпром одного…

Як зустрілись, була радість!
Розказуй новини…
Аж Дніпрові легше стало –
Трохи одпочину

Аж до ранку говорили…
А як засіріло,
Як край неба став червоним,
Хвилі заблистіли

Рукотворний факел звився
На кручах Дніпрових
Феєрверком розлетівся
В іскрах кольорових…

Розніс вітер чорні хмари
За Дніпро сховався,
Із за хмар холодний місяць,
Тихо показався

Стоїть Тарас, зажурився,
Сльозами обмився
А Олекса йому в ноги
Навічно вклонився…

Час пройшов, води багато
В Чорне море сплило
На тім місці, де був факел
Виросла калина

Стоїть собі - кущ калини
Кетяги гойдає
Стоїть Тарас, зажурився,
Сльози витирає

Недалеко Дніпро сивий
Поміж круч гуляє
Носить води в Чорне море,
З ними розмовляє

То розкаже про Вкраїну,
Як сонце сідає
Про тополю, що он в полі
Когось виглядає

То розкаже, як в садочку
Вишні розцвітають
Як над ними невгамовні
Солов’ї співають

То про море Чорне скаже,
То про сині гори…
І тоді їм легше стане,
Ніби й нема горя

Потім про людей розкаже,
Про усе, що творять
В нашій рідній Україні…
І вже знову горе

Так за роком рік проходить,
То радість, то горе…
Як носив Дніпро, так носить
Води в Чорне море