Ой літає орел чорний

Ой літає орел чорний
Попід самі хмари
Ой гарцює кінь вороний,
Іскри б’є ногами

Отаман збирає військо…
Ідуть чорні хмари
Грізний ворог уже близько,
Вже ворон над нами

Вже вишукує поживу
Своїм гострим оком…
Уже чути плач жіночий,
Що змішався з зойком

Отаман збирає військо,
Грають сурми всюди
Піднімайтесь всі, хто може,
Хто Вкраїну любить

Ой літає орел чорний
Попід самі хмари
Піднімались українці
І коней сідлали

Почекає сад вишневий,
Зорі почекають,
Почекають карі очі,
Що палко кохають…

Козак юний дівча просить,
Щоб вірною була,
Його очі, його брови
З часом не забула…

Козак юний дівча просить,
Щоб дала хустину,
Щоб накрили йому очі
Як в бою загине…

Козак юний шаблю точить,
Щоб гострою була,
Щоб у бою з ворогами
Його не підвела

Ой гарцює кінь вороний,
З під ніг іскри креше
Тягне ноту вовк голодний
І на місяць бреше…

То не громи розгулялись
То не блискавиця
То дві сили попід гаєм
У бою зійшлися

Шаблі гострі іскри мечуть,
Йде відлуння гаєм
Перемоги усі хочуть,
Б’ються з сил останніх…

Лежить козак в чистім полі
Хустиною вкритий
Ходить полем вовк голодний -
Тепер буде ситий

Йому ворон помагає
Є що вибирати
Тіло юне, козацькеє
Буде доїдати…

Ой літає орел чорний
Попід самі хмари
Дівча ходить попід гаєм
З чорними бровами

Дівча ходить, Бога просить
Щоб козак вернувся
Щоб дівчині молоденькій
Як колись, вклонився

Щоб горнув до серця ніжно,
Голубив словами…
Щоб подружки пов’язали
Руки рушниками…

Ходить дівча попід гаєм
Тай буде ходити
Долю свою проклинає,
Бо нема з ким жити

Бо нема очей козацьких,
Які цілувала
Походила…, і край поля
Берізкою стала

І ліс виріс в тому полі –
Не одна чекала
Не одну дівоча доля
Саму залишала…

Їде чумак із далеку –
Везе сіль із Криму
Забирає сили спека,
В небі – ні хмарини

Коли бачить – ліс біліє
Лиш берізки в ньому
Миють ноги свої білі
В струмку гомінкому

Підігнав волів сонливих,
В тіні зупинився
Прохолодної води
Із струмка напився

Богу дякував чумак
Що дав прохолоду
Богу дякував чумак
За холодну воду…

Він не знав, що ліс отой -
То жіноча доля,
Що берізками зросла
Тихо біля поля

Він не знав, що тінь ота –
То журба жіноча,
А вода, що із струмочка –
То сльози дівочі...