Назарію Яремчуку

З тобою ми ровесники були,
Дитинство провели у п’ятдесятих
Обидва Україною жили,
Обидва надихалися в Карпатах

Твоя зоря у вись зійшла,
Висить собі над небосклоном
Нам світить золотом здаля,
З земного вирвавшись полону

Моя ж зоря десь загубилась,
В мирських тенетах заблукала
Вона із буднів не піднялась,
У буднях іскрами й згасала

Твоя зоря зійшла високо,
Туди – в небесну голубінь
Моя ж десь ходить одиноко,
Десь заховалася у тінь

Твоя зоря всім світить ясно
Щоб бачили куди іти
Моя ж дорогу до твоєї
Чомусь не може віднайти

Моя ж застряла в павутинні,
Його позбутись не змогла
Збиралась жити там – під тином,
Вверх не дивилася вона…

На то зоря, щоб в небі бути,
Їй місця на землі нема…
Зорі твоєї не забути,
Ще миготить зоря моя…

                                10.03.2005