З тобою ми ровесники були,
Дитинство провели у п’ятдесятих
Обидва Україною жили,
Зорю свою шукали у Карпатах
Твоя зоря давно зійшла,
Висить собі під небосклоном
І миготить усім здаля,
З земного вирвавшись полону
Моя зоря десь заховалась,
В мирських тенетах заблукала
Із буднів тихих не піднялась,
У буднях іскрами й згасала
Твоя зоря зійшла високо,
Туди – в небесну височінь
Моя ж десь ходить одиноко,
Десь заховалася у тінь
Вона застряла в павутинні,
Його позбутись не змогла
Збиралась жити там – під тином,
Вверх не дивилася вона…
На то зоря, щоб в небі бути,
Їй місця на землі нема…
Зорі твоєї не забути,
Ще миготить зоря моя…
10.03.2005