Назарію Яремчуку

 З тобою ми ровесники були,
Дитинство провели у п’ятдесятих
Обидва Україною жили,
Черпали сили в голубих Карпатах

Твоя зоря у височінь зійшла,
Висить собі над неба схроном
Блистить нам золотом здаля
З земного вирвавшись полону

Десь загубилася ж моя,
В мирських тенетах заблукала
Над буднями піднятись не змогла,
У буднях іскрами згасала

Твоя зоря зійшла високо,
Туди ‒ в небесну голубінь…
Моя ж десь ходить одиноко,
Десь заховалася у тінь

Твоя зоря всім світить ясно,
Щоб бачили куди іти…
Моя ж дорогу до твоєї
Чомусь не може віднайти

Вона застрягла в павутинні
Його позбутись не змогла
Збиралась жити там під тином,
Вверх не дивилася вона…

На то зоря, щоб в небі бути,
Їй місця на землі нема
Зорі твоєї не забути,
Ще миготить зоря моя…

                                10.03.2005