Корюківка

Іще зима не розійшлася із весною,
Іще підсніжники з землі не проросли
Зійшлись історія у Корюківці із війною,
Щоб смерть в село з собою принести

Тоді лише природа просипалась
Від подихів холодної зими
Ліси іще у задумі стояли
В очікуванні теплої весни

Тоді, давно, у сорок третім році
Загін нацистів знищував село
Там кров людська текла на кожнім кроці,
Життя людські там забирав вогонь

Сім тисяч душ весною помирали,
З життям прощались корюківці назавжди
Десь заховалися повстанці – партизани
І людям не прийшли допомогти

Ховались по присілочках сусідніх,
Губилися в навколишніх лісах
Дивилися спокійно, як нацисти
Людей у них вбивали на очах…

Чекали на команду партизани
Але її – команди, не було
Тож з ким ті партизани воювали?
Якщо в той час було їм все одно…

Пройшли роки, позаростали вирви
Що їх снаряди залишили по війні
Та пам’ять наша – чорна, наче прірва
Чомусь забула ті пекельні дні…

Стоять хрести давно уже в Хатині,
Про звірства нелюдів Хатинь усім кричить
Про холокост кричать в обитованній…
Чомусь ніхто про Корюківку не кричить

Лиш обеліск у парку збудували,
Як пам'ять тим, які весною полягли,
Як докір тим, що зрадницьки сховались,
На допомогу людям не прийшли

Туди чомусь не їздять Президенти,
Не видно там політиків давно
Про Корюківку забувають вперто,
Забули й Україну вже давно

Бо що для них сім тисяч українців,
Мільйони ж їх по світу ще живуть
І замість тих, що знищили нацисти
Лелеки інших нам ще принесуть…

А в Корюківці сонце сходить і заходить,
Над обеліском - тиші вічна благодать
Хто не забув, той з квітами приходить,
Кругом дерева в задумі стоять