Говорять…

Одні говорять – безконечний простір,
Його кінця нікому не зловити
Бо він безкрайній в відстані і часі…
Та цього я ніяк не можу зрозуміти

Говорять інші, що конечний простір,
Що він - спіраль замислувата
Та знову ж я оту замислуватість
Чомусь ніяк не можу розгадати

Говорять, що людина є розумна,
Що все на світі може пояснити
А я оті пояснення людини
Також чомусь не можу зрозуміти

Говорять, що все те, що є у світі
Створив сам Бог – всесвітній повелитель
Та знову ж я отой процес творіння
Також ніяк не можу зрозуміти

Говорять, що ми всі є голограма,
Суперпозиція незримих коливань
А розум наш – написана програма,
Плід фантастичний Божих поривань

Говорять, що ми в матриці із вами,
Й що ми – не ми, а лиш якась частинка
Що вічні ми й ніколи не вмирали
І в всесвіті – ми завжди серединка

Говорять нам, що ми усі живемо,
А що ж таке життя – ніхто й не знає
Як радостей без горя не знайдемо,
Так і життя без смерті не буває

Говорять нам, що Всесвіт – плід уяви
Яку нам хтось у голови вложив
Не стане нас, то й Всесвіту не стане
І світ без нас не існував, не жив…

Тисячоліттями філософи й учені
Хотіли розум Божий осягнути
Та зрозуміли лиш, що розумом нікчемним
Суть Божу їм ніколи не збагнути

Тож хто ми є і що ми в світі цьому?
Уява, хвиля, чи якась частинка,
Чи тільки згусток відчуттів незримий,
Чи, може, ми – лиш Всесвіту помилка?

                                                    09.02.2019