Гаківник

Голодомор повзе по Україні,
Наче гадюка скручена, шипить
Уже померли всі у їх родині
Тільки дочка із матір’ю живуть

Дошкандибали мовчки до вокзалу,
В вагон своє лахміття занесли
Іще на хліб вони надію мали…
Везли знесилених на захід поїзди…

Знайшлися люди добрі й щирі…
Хто хліба дав, а хто муки
Підгодували їх потроху, відігріли,
Не обійшли просячої руки

Назад зібралися вони обоє,
Їм в руки торби дві важкі дали
Місця для них не було у вагонах,
Тож на вагоні примостилися вони

Щоб торби на вагоні в них не вкрали,
Дорогоцінний скарб від них не потягли,
Вузлом міцним до рук їх прив’язали,
Заснули на вагоні між людьми…

Вже кілька днів вони були в дорозі,
Вже зверху видно рідний краєвид
Ще ніч їм переспати у тривозі
Щоб не зустрівся їм в дорозі гаківник

Заснули всі під звуки монотонні,
Чорним крилом усіх накрила ніч
Спить мати біля дочки на вагоні
І сниться їм домашня тепла піч…

А там спереду, куди мчався поїзд
Стояв один, з мотузкою в руці
І гак тримав він другою рукою,
На полювання вийшов уночі

Уже не раз робив він чорну справу,
Він по вагонах полював вночі
Усе ловив на гак, що лиш попало
Бувало, і людей попри мішки…

Не довго думав, спритно розмахнувся
Гак полетів, виляючи хвостом
За щось м’яке там на вагоні зачепився…
Мабуть що буде гаківник з мішком

Відгуркотіли в темну ніч вагони,
Шукає здобич здичавілий гаківник
Як голод є, ховаються закони
І може стати звіром чоловік

Вночі проснулась мати на вагоні,
В лице їй зазирнула чорна тьма
Кругом з торбами пасажири сонні -
Дочки ж її посеред них нема

І зрозуміла все, лиш тихий зойк зірвався,
Від горя закрутилась голова
З-за хмари місяць тихо показався…
Забула торбу… В темноту пішла…

                                        25.11.2006