До Ліни Костенко.

Твій кожен вірш – неначе криця,
Мов Богом зрощений кристал,
Що кожен думкою іскриться,
Що претендент на п’єдестал…

Твої слова – мов Боже миро,
Що спонукає до життя,
У них – натхнення, правда щира,
Надія, віра, каяття...

Де ти слова оті знаходиш,
Де це натхнення джерело?
Що так в думках далеко ходить,
Що людям в душу залягло

Чи не в полях, що житом родять?
А чи не в горах поміж хмар?
Чи не в струмках, що води носять?
Знаходиш ти цей Божий дар

                                        05.04.2018