Було село…

Було село, цвіли вишні
Садочки зростали
В селах по всій Україні
Солов’ї співали

Українки в вишиванках
До хати просили
Накривали стіл на ґанку,
Чим могли, гостили

Над селом пісні дзвеніли,
Сміх дитячий линув
В садах трави зеленіли…,
Цвіла Україна

У село я із такими
Приїхав думками
Після довгих літ розлуки -
До батька, до мами…

Оглянувся кругом себе,
Ноги не тримають!
А де ж село моє рідне?
- А села немає!

Стоять пустками хатини,
Замість вікон - діри
Павуки у павутинні
Чекають поживи

Вже й стежки позаростали,
Що колись топтались
Від садочків, що квітчались
Вже й сліду не стало

А де ж люди, де поділись
Де гомін дитячий?
Їх не видно і не чути
Тільки вітер плаче

Тільки вітер завиває,
Бо сумно одному
Між дворами погуляє
Тай плаче потому

Україно, сестро моя,
Що з тобою сталось?
Чому в тебе така доля,
Чому помираєш?

Чи господаря не маєш?
Чи погані діти?
Чому руки простягають
По усьому світу?

А чи землі не родючі?
Чи сонце не гріє?
Чи дощі тебе минають,
Струмки обміліли

Може Богу завинила?
Може гріхи маєш?
Може інша є провина,
Що й сама не знаєш…

Із думками ось такими
Я з села вертався…
Що поможу Україні –
Тихо Богу клявся