Байка… про сьогодення

Одного разу, на поляні
Зібрались звірі всі гуртом
Одні тверезі…, інші п’яні
Бо день недільний за вікном

Сорока всім наскрекотіла
Що ліс без гетьмана – ніщо
Що треба нам у цю неділю
Його обрати за будь що

Що молодий він має бути,
Щоб гарно, звісно, виглядав
Щоб не були липкими руки
І щоб нічого ще не крав…

Щоб довго ми тут не сиділи,
Часу не тратили дарма
Скажу вам, що для цього діла
Ніж ворон – кращого й нема…

Сказала це і запросила
Верткого ворона на це
І мікрофон йому вручила –
Громаді щоб сказав слівце…

Кар, кар! Кар, кар! – озвався грізно
Я вам Каркар тепер буду
Зроблю кар, кар, усе вам, звісно
Як найкаркартішим буду…

Не буду, кар – як попередник,
Слугою, кар, я вам буду
Все, кар, зроблю в потребах ваших
Як Каром вашим вам буду…

Сорока звірству пояснила
Що мова в нього не проста
Що мову знає він звірину
Та ще й каркарів языка

І що й вона цю мову знає
І вам – Каркара слухачам
Я дуже щиро обіцяю
При Карі бути товмачем…

Не довго думали, рішали
І Кару гетьманом обрали…
Сороку ж тлумачем поклали…
До ранку пили, танцювали…

Дні пролетіли, наче хмари…
Каркар на троні засідав
Все, що сорока скрекотала
Каркар на лад свій повертав

Уже забуті обіцянки,
Уже Каркар їх не давав
Уже Каркарівській родині
Каркар посади роздавав

Вже звірина уся голодна
Уже почався суїцид
Уже іде зима холодна,
А звірі голі всім на встид…

Уже й сорока десь пропала,
Уже давно не скрекотить
У хащах лісу заховалась
Уже на звірство не летить…

Каркар від влади шаленіє,
Він прославляє лиш себе
Чомусь ніяк не розуміє –
Брехнею світ не обійде…

Він бреше всюди, де лиш може,
І обіцяє всім усе
На мові своїй каркар’їній
Кидає слово за слівцем…

Недовго звірство це терпіло
Каркара зняли із сосни
На гілку дуба прив’язали
Щоб там висів аж до весни…

Так закінчилася кар’єра
Того, що весь в брехні застряв
Бо кілька днів лиш пролетіло,
Як богу душу він віддав

І в наші дні живуть Каркари
Влізають в владу на брехні
Та час пройде – він знайде кару
І їм висіти на гіллі…

                                    24.07.2021