Балада
про мову
Від кого я про це почув ?
Не можу вам сказати
Чи від людей, що з ними був,
Чи від вітрів крилатих
Баладу давню цю ? про мову
Вам хочу розказати
Тож починаємо розмову
Про те, що мусиш знати…
Колись, давно Бог пролітав
По небу над Землею
І за людьми спостерігав,
Що порались над нею
Тоді весна кругом цвіла,
Земля запарувала
Хотіла рук людських вона
Щоб землю засівали
І Бог побачив дивну річ –
Немає згоди між людьми
Бо не працюють пліч о пліч,
Не розуміються вони
Не знають мови на Землі,
Не вміють говорити
Щось кожен робить сам собі
Без толку для роботи
І Бог по світу об’явив
Що буде всіх збирати
Щоб всім народам на Землі
У руки мови дати…
Цвіте весна, росте весна,
Зелений світ буяє
А Бог народам роздає
Ті мови, які має…
Стоять у черзі бразилійці,
Хорвати, серби і словаки
І німці там, і італійці,
І чехи і поляки
Французи в черзі цій стоять,
Іспанці і болгари…
І через місяць мови всі
Народи розібрали
Вже відпочити Бог хотів –
Важкою праця була
Всім дали мови, хто хотів,
Нікого не забули
Та раптом бачить у вікні,
Що ще народ прийшов…
Для українців у мішку
Бог мови не знайшов…
Питає Бог – де ж ви були?
Гуляли десь, чи спали
Як всім народам на Землі
Тут мови роздавали
Простіть нас Господи, простіть ?
Люди йому сказали
Як в черзі тут стояли всі –
Ми землю засівали
Бо вдома в нас свята земля
Лиш від зими проснулась
Із сплячки довгої вона,
До сонця усміхнулась
Бо лиш прийшла до нас весна ?
Земля запарувала…
Тож через те ми й не прийшли,
Що землю обробляли
І бачить Бог, що люди ці
Не спали й не гуляли,
Що треба мову й їм знайти,
Щоб нею розмовляли
І каже Бог – якщо вже так,
То я вам допоможу
Останню мову вам – свою
Я вам віддати можу
Та ви цю мову бережіть,
Бо це – Господня мова
Її, цю мову, не згубіть,
Голубте кожне слово…
І Бог шкатулочку відкрив,
Що золотом іскрилась
І людям мову свою дав,
Щоб нею говорили
І на прощання їм сказав –
Як втратите хоч слово,
Народ ваш пущу по світах
Через Господню мову…
Тож мову рідну бережи,
Бо це – Господня мова
Її голуб, її люби,
Гордися кожним словом
11.02.2017