Акрополь

Тебе Акрополь сивий звав,
Що родичався у Атенах із віками,
Той, що в віки колонами вростав
І що постав сьогодні поміж нами

Для мене ж Україна над усе
Без неї я – як вітер без калини
Зів’яну, наче колос без води,
Як не почую пісню солов’їну

Тепер один лиш телефон
Єднає нас понад простором,
І гріє душі і серця,
Що колись бились унісоном

Летять в ефір прості слова
У них кохання, біль, тривога
Клянеться в вірності вона,
Він присягає перед Богом

Що ще любов в серцях жива,
Що час кохання не ослабив…
Летять в ефір прості слова
Від України до Еллади…